Прикладом такої співпраці можуть стати результати українсько-австрійсько-румунського проекту “ECOPROFIT” програми прикордонного співробітництва TACIS/PHARE [10]. Назва проекту запозичена від аудитно-консалтінгової системи, розробленої у м. Грац (Австрія) за програмою UNIDO/UNEP “Cleaner Production”, і відбиває одразу ж дві її сутності ¾ екологічну і економічну. Суть проекту полягає у спільному відпрацюванні на групі підприємств лісодеревообробного комплексу регіону одночасного застосування системи “ECOPROFIT”, вимог стандартів ISO 14000 управління станом довкілля, вже прийнятих як державні стандарти України (ДСТУ), та нової групи міждержаних стандартів СНД ГОСТ 17.9… (ДСТУ 2195-99, ДСТУ 3910-99 і ДСТУ 3910-99) управління поводженням з відходами [11].
Наведена таблиця узагальненої схеми реалізації проекту надає читачеві уявлення як про послідовні зміни у взаємодії партнерів, їхній свідомості, у взаємоузгодженості окремих елементів проекту, так і про характер діяльності та отримані результати кожної його стадії, які розвиваються одночасно у двох площинах:
1. Послідовна реалізація підприємствами у взаємодії з відповідними органами державного і регіонального управління організаційно-технічних заходів з використанням, переважно, внутрішніх ресурсів та запозиченого досвіду: виведення безперспективних потужностей, впорядкування внутрішньовиробничих зв’язків та інфраструктури. Ці заходи спрямовані на максимальну замкненість і покращання організації виробничих циклів і потоків (матеріальних, енергетичних, транспортних, дій персоналу), мінімізацію та максимальну утилізацію відходів, оптимізацію здійснення ремонтно-відновлювальних робіт, поліпшення підбору, підготовки і використання кадрів та втілення інших можливостей самоорганізації виробництва із залученням консультантів і з допомогою постійного самоаудиту;
2. Максимальне використання “зовнішніх” можливостей для здійснення маркетингу конкурентоспроможних продукції та послуг і, особливо, покращання структури та ефективності експорту, концентрації коштів в послідовному інноваційному процесі, включаючи залучення найбільш ефективних технологій, переоснащення (не нехтуючи, де можливо, “second-hand” обладнанням) та інші кооперовані заходи з виробничими, фінансовими партнерами та органами управління.
Що ж стосується вимог ГОСТ (ДСТУ) поводження з відходами, то вони замикають коло екологічно-ресурсних проблем регіону на:
- мінімізацію утворення відходів, але не як на самоціль, а через одночасне покращання енергоресурсоємності і підвищення конкурентоспроможності виробництв з відповідним зменшенням платежів за природо- і ресурсокористування;
- максимальну утилізацію новоутворюваних і раніше накопичених відходів шляхом вдосконалення і замкнення матеріально-енергетичних потоків на рівні окремих технологічних одиниць, підприємств і територій з одночасним постійним “відстежуванням” більш ефективних процесів виробництва, а також технологій поводження з конкретними видами відходів;
- видалення решти відходів у довкілля максимально безпечним способом, що водночас знижує рівень антропогенних навантажень на довкілля та, відповідно, розмір відшкодування підприємством негативних наслідків його діяльності .
Здійснення такої послідовності кроків за існуючих нормативно-правових умов (у першу чергу ¾ вимог стандартів ISO14000, які грунтуються на тих же принципах, що і система забезпечення якості ISO 9000) значно підвищує привабливість та зменшує рівень ризику в очах потенційних партнерів. А це є основною умовою для отримання кредитів, інвестувань, приватизаційних заходів, можливих пільг тощо, як для окремих підприємств, так і для регіону в цілому.
Водночас, використовуючи експериментальну (пілотну) суть єврорегіонів, країни, що їх утворюють, та західні партнери значно ясніше і “практичніше” усвідомлюють, які саме послідовні (“step-by-step”) зміни у нормативно-правовому просторі слід робити для реалізації інноваційних проектів у конкретних галузях і виробництвах, приміром ¾ у транспортних коридорах.