Якщо уявити контури кордонів Європи, то вони дуже схожі на структуру мікрошліфа металевого виробу, який неодноразово піддавався механічним та термічним впливам. У такому виробі окремі зерна та субзерна металу (європейські країни та їх адміністративно-територіальні одиниці) вже не раз зазнавали значних деформацій, укрупнень і подрібнень, перерізання кордонів м’яких структурних складових більш твердими включеннями і т. ін. Ці зерна “пам’ятають” попередні кордони між ними, хоча на поверхні шліфу тих колишніх кордонів не видно, і для їхнього віднайдення потрібні спеціальні методи аналізу.
Наведена аналогія є достатньо глибокою, оскільки грунтується безпосередньо на термодинамічних закономірностях, які є найбільш загальними у сьогоднішньому розумінні будови світу. Продовжуючи цю аналогію, слід зазначити, що зміни зовнішніх умов (температури, тиску, дифузійних процесів) у такому “багатопотерпілому металевому сплаві”, якому можна уподобити сьогоднішню Європу, об’єктивно стимулюють подальшу перебудову структури окремих зерен і кордонів між ними. Одним із механізмів забезпечення стабільності окремого зерна, яке знаходиться в досить нерівнозначних умовах, є відповідне удосконалення його внутрішньої субструктури (подібними до чого є зміни адміністративно-територіального устрою у Польщі та Молдові).
Доказом того, що прогнозовані за такою аналогією паралельні процеси подрібнення і укрупнення в Європі тривають, є об’єднання Німеччини з одночасним розпадом колишніх СРСР, Югославії та Чехословаччини. З цієї ж точки зору виразніше виявляється теперішня криза, що виникла у Австрії. Якщо зазирнути за міжпартійні суперечки, ксенофобійний популізм та політичні маневри навколо приходу до влади “Партії свободи” Й.Хайдера, стає наочною об’єктивна проблема впливу дифузії зовнішнього оточення країн ЄС на їх внутрішню стабільність.
Беручи до уваги зерновидну стркутуру Європи стають очевиднішими і зовнішні причини нерівноваги у геополітичному довкіллі України. Вони обумовлені значним впливом напружень і “структурною пам’яттю” на Сході та не менш активними процесами подрібнення та пересування кордонів, які відбувалися впродовж століть на Заході та Півдні. Запропонована аналогія з матеріалознавством дозволяє шукати і відповідні “аналогові” рішення, що можуть посприяти стабілізації ситуації.
Запропонована вище аналогія з матеріалознавством дозволяє шукати і відповідні “аналогові” рішення у геополітичному довкіллі України.
Існує широке коло ймовірних механізмів підвищення стійкості структури до зовнішніх впливів, починаючи зі штучного стимулювання сегрегаційних та дислокаційних процесів у прикордонних зонах і закінчуючи спрощенням дифузійного взаємопроникнення атомів сусідніх зерен. Аналогія підказує, що перший варіант, як правило, веде до зростання напруження на кордоні. а другий шлях нині є об’єктивно нереальним у результаті поступового просування зовнішніх кордонів ЄС і НАТО до рубежів України. Однак за тією ж аналогією навіть для найбільш важких впливів ¾ зовнішнього тертя і спрацьовування ¾ прикордонні зерна можуть залишатися стабільними, якщо їхня побудова дозволяє перетворювати великі потоки руйнуючої енергії в ті структурні перетворення, які зміцнюють основний матеріал, запобігаючи розвитку в ньому деструктивних процесів [5].
Для того, щоб наочно пояснити можливості структурної перебудови та транскордонного співробітництва західних областей України у складі нових єврорегіонів, розглянемо за допомогою мал. 1 загальну модель регіонального розвитку. Незважаючи на відмінності між регіонами в історичному плані та за станом їхньої економіки, ця модель є досить загальною з точки зору сучасних підходів, що об’єднуються загальним поняттям “сталого розвитку” (Sustainable Development). З іншого боку спільні аспекти цієї моделі можна побачити в попередньому досвіді економічного розвитку таких різних прикордонних західних та південно-західних українських регіонів як Галичина, Буковина і Одещина.
З центральної (картографічної) частини мал. 1 видно, що, незалежно від розмірів, досліджуваний регіон (кілька прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, одну область України чи навіть район або місто) можна розглядати як геоланшафтну систему з відповідною антропогенною інфраструктурою. Ця система існує в певному взаємозв’язку з її зовнішнім оточенням, яке схематично означене на мал. 2 системою транспортних коридорів.
Традиційно (з точки зору економічної географії) регіон розглядається, в першу чергу, через його ресурсний потенціал (нижня проекція на схемі). Однак історичний досвід вищеназваних прикордонних регіонів України довів, що реальний потенціал таких систем далеко не вичерпується їх природними ресурсами. Більше того, - за певних умов їх використання може залежати від інших факторів регіонального розвитку.
Щоб зрозуміти природу цих факторів, звернемося до іншої універсальної фізичної аналогії. Загальновідомі рівняння Максвела, які є одним з фундаментальних відображень побудови всесвіту, свідчать про наступне. До побудови пост-індустріального суспільства та у період екстенсивного розвитку радянської економіки (тобто повільно змінної у часі) природні ресурси регіону можна було вподобити електричним зарядам, які створювали у цьому просторі постійне електростатичне поле. В сьогоднішньому швидкозмінному світі потенціальні поля визначаються не тільки (і не стільки) їхньою статичною складовою від суми зарядів, що знаходяться безпосередньо в певній часині простору чи поблизу від неї. Чим більш динамічною є система, тим значніший вплив спричиняють токи, тобто рух (трансформації) польової і корпускулярної матерії (в тому числі і обіг вищезгаданих зарядів - природних ресурсів регіону). Для наших реалій ці трансформації (токи) визначаються існуючими в регіоні технологіями, у сфері яких постійно обертається все більша і більша кількість людей, матеріальних засобів, енергоносіїв, інформації та інших об’єктів.
Тому дійсну “цінність” регіону визначає нині не стільки його ресурсний потенціал сам по собі, скільки закладена в ньому “сума технологій”. Вона вбирає в себе всі засоби трансформування матеріально-енергетичних, інтелектуальних, інформаційних та будь яких інших природних і антропогенних ресурсів і, відповідно, все менше і менше залежить від того, чи є джерелом цих ресурсів сам регіон, чи вони надходять зовні. Серед прикладів складових “суми технологій” можна назвати:
- технології фінансово-економічних взаємовідносин та структура бюджетних стосунків; фінансово-кредитні ресурси, податкова та банківська системи;
- технології виробництва та науково-технічний потенціал разом з ринком робочої сили;
- комунікаційні технології та рівень розвитку транспортних коридорів і систем зв’язку;
- технології торгівлі та існуюча інфраструктура і нормативно-правова база;
- рекреаційний потенціал, рівень культури і традицій, розвиненість мережі сполучень і сфери послуг;
- соціальні технології та малозахищена частина населення і ступінь зайнятості в регіоні;
- медико-рекреаційні технології та реальний стан здоров’я населення з врахуванням екологічної ситуації, система лікувальних закладів та фаховий рівень медпрацівників;
- інформаційні технології та ресурси даних і доступ до інформаційних джерел поза межами регіону;
- політичні технології та рівень свідомості населення, розвиток засобів маосової інформації;
- технології науки, освіти та виховання ¾ наявний інтелектуальний, культурний і духовний потенціал, фаховий рівень і соціальний статус, стан матеріального та інформаційного забезпечення;
- технології управління та стан підготовки і ротації кадрів, рівень довіри населення, наявне забезпечення підтримки прийняття управлінських рішень.
Як видно з цього далеко неповного переліку основним завданням єврорегіонів є послідовне (step-by-step) приведення “сум технологій” його учасників у відповідність із реальним геополітичним становищем, геоландшафтною структурою та ресурсним потенціалом. При цьому необхідне і адекватне розуміння стабільності. Йдеться не про стабільність самих технологій у часі - більшість з них швидко змінюється і оновлюється, - а про стабільні умови для своєчасної їх реалізації.
Завершуючи розгляд мал. 1 слід додати майже очевидну сентенцію - жодна реалізація завдань єврорегіонів неможлива без застосування сучасних інформаційних технологій. Особливо необхідною саме для регіонів є технологія геоінформаційних систем (ГІС), яка дозволяє уніфікувати та “схрещувати” між собою надзвичайно великі обсяги інформації, конче потрібної для визначення оптимальних зовнішніх умов та, головне, для підтримки функціонування “high-tech” (т.з. високих технологій) та їхньої сумісності між собою.
Наступним кроком до визначення механізмів ефективного функціонування єврорегіонів за моделлю, наведеною на мал.2., є встановлення критерію, точніше системи критеріїв, за якими можна спрямовувати та оцінювати ефективність регіонального розвитку. Найпопулярнішими для транскордонних єврорегіонів є такі важливі критерії як забезпечення прозорості кордонів, прав етнічних меншин, культурного та інформаційного обміну і т. ін. Але самі по собі ці критерії ще ніде не стали імпульсом для регіональної розбудови. Економічні критерії також не можуть самі по собі повністю визначати транскордонний розвиток без застосування критеріїв безпеки (мінімізації ризиків) та забезпечення необхідної політичної підтримки на місцевому, національному і міжнародному рівнях.